Просвіта та профілактика суїцидальних тенденцiй

Що таке суїцидальна поведінка?
У підлітковому віці в тілі людини відбуваються фізіологічні зміни, що впливає і на її емоційний
стан. Деякі тінейджери можуть бути надмірно тривожними, відчувати розгубленість, страх та
сумніви, імпульсивно приймати рішення. Такі «емоційні гойдалки» у кризових ситуаціях часто
можуть підштовхнути дитину до думок про вчинення самогубства.

Вплив стресу війни може стати додатковим фактором, що порушує інстинкт самозбереження та призводить до:
• посилення інстинкту самозбереження — гіперболізовані переживання за своє життя та
безпеку, які в результаті можуть призвести до розвитку фобій;
• послаблення інстинкту самозбереження — втрата відчуття небезпеки попри реальність та
об’єктивність загрози;
• спотворення інстинкту самозбереження — людина відчуває імпульсивні потяги до самокаліцтва.

Кожен з цих різновидів порушень може бути відповіддю на стрес від війни. При цьому другий і
третій становлять пряму загрозу життю та підвищують ризик суїцидальної поведінки дітей та підлітків.

Суїцидальна поведінка – це складний і тривалий процес, який включає усі різновиди і прояви
психічної діяльності, спрямовані на позбавлення себе життя. Вирізняють внутрішні та зовнішні
форми суїцидальної поведінки. Серед внутрішніх форм: суїцидальні думки, уявлення, переживання, наміри, замисли, потяги; зовнішні — суїцидальні спроби та завершені суїциди.

За статистикою ВООЗ, самогубство є третьою головною причиною смертності серед молодих людей у віці від 15 до 29 років.

У роботі з суїцидальною поведінкою буває складно розрізнити випадки, коли підліток має
намір справді покінчити життя самогубством, а коли намагається у такий демонстративний
спосіб отримати любов, увагу, бажані речі, переваги.

Вчинення маніпуляції є наслідком того, що у сім’ї, де виховується підліток, не сформовано надійну прив’язаність до батьків або опікунів, і, як наслідок, у дитини відсутній досвід переживання глибоких почуттів, вона не може уявити, що відчувають інші люди.

ВАЖЛИВО!
Важливо пам’ятати: підлітки здійснюють суїцид у випадках, коли не бачать способів вирішення проблем або якщо спроби вирішення виявляються невдалими, а також тоді, коли у нихрізко загострюється відчуття безнадії.

Міфи та реальність про дитячий та підлітковий суїцид

Обізнаність щодо типових помилок та міфів про дитячий та підлітковий суїцид сприяє успішній профілактиці та виявленню суїцидальних намірів.

Міф 1. Самогубство попередити неможливо. Той, хто вирішив це зробити, рано чи пізно
це зробить.

Насправді, суїцид – це «крик про допомогу», суїцидент (людина, схильна чи здатна до самогубства, або ж та, яка здійснила спробу суїциду) у такий спосіб виказує потребу бути вислуханим і почутим, демонструє готовність прийняти допомогу від людей. Для підлітків, які відчувають безвихідь, прийняття вкрай важливе.

Міф 2. Якщо підліток відкрито заявляє, що він бажає здійснити самогубство, то він ніколи
цього не зробить.

Статистика доводить, що 75% людей, які вчинили самогубство або здійснювали спроби суїци-
ду, прямо або опосередковано повідомляли іншим про свої наміри. Важливо у такому випадку зважувати на це, не залишати дитину «віч-на-віч» з проблемою, виказати зацікавленість
та готовність їй допомогти.

Міф 3. Якщо підліток здійснив спробу самогубства, то він ніколи не повторить її знову.

Невдала спроба самогубства приховує досить високий ризик її повторення. Причому найбільша вірогідність – протягом перших двох місяців після події.

Міф 4. Якщо завантажити підлітка роботою та здійснювати жорсткий контроль, то йому
ніколи буде думати про самогубство.
Насправді елементарне порушення звичного режиму праці та відпочинку може призвести
до психофізіологічного виснаження ресурсів організму, що лише посилить вірогідність суїцидальних спроб.

Міф 5. Розмови про самогубство збільшують шанси суїциду.

Дослідження показують, що розмови з підлітком про самогубство можуть зменшити його суїцидальні думки. Важливо, щоб дитина мала змогу поділитися думками, виговоритися, висловити свої переживання. Уважне вислуховування та відкрита розмова приносять полегшення, допомагають відчути небайдужість і піклування з боку інших.

Міф 6. Лише люди певного типу схильні до самогубства.
У кожної людини можуть з’явитися суїцидальні думки чи бажання вчинити самогубство. Це не
залежить від статі, віку, виховання, освіти, етнічної приналежності чи інших життєвих, демографічних чи соціально-економічних факторів. Реальність здійснення суїцидного наміру залежить від типу психотравмівної ситуації, а також від того, як її сприймає та оцінює суїцидент.

Міф 7. Не існує ніяких ознак, які б вказували на те, що людина зважиться на самогубство.

Як правило, самогубству передує незвична для цієї людини поведінка. Дорослі повинні знати

характерні внутрішні і зовнішні поведінкові ознаки суїциду, які слугують своєрідним сигналом
готовності підлітка до такого вчинку.

Комунікативні та поведінкові індикатори суїцидальної поведінки
Серед поведінкових індикаторів виділяють такі:
• зміни звичок харчування та сну;
• втрата інтересу до звичної діяльності, навчання, шкільних справ;
• відмова від спілкування з друзями і членами сім’ї, ізоляція від соціуму;
• уникаюча поведінка та втеча;
• вживання алкоголю, наркотиків та інших психоактивних речовин;
• нехтування власним зовнішнім виглядом;
• непотрібний, невиправданий ризик;
• одержимість ідеєю смерті, зосередження уваги бажанні померти;
• скарги на фізичне нездужання, наприклад, болі в животі, головні болі, сильну втому, що ча-
сто пов’язано з пригніченим емоційним станом;
• відсутність реакції на похвалу;
• проблеми з концентрацією уваги.

Комунікативні індикатори:
• прямі повідомлення про суїцидальні наміри: «Я хочу вбити себе», «Я збираюся покінчити
життя самогубством»;
• непрямі повідомлення: «Я більше не буду проблемою», «Якщо зі мною щось трапиться, я
хочу, щоб ви знали...»;
• жарти, іронічні висловлювання про бажання померти, про безглуздість життя тощо;
• написання однієї або кількох передсмертних записок.

Фактори ризику суїцидальної поведінки

Умови сімейного виховання:
• зміни в сім’ї, наприклад, розлучення, переїзд братів/сестер або зміна місця проживання;
• небажані життєві події, такі як знущання або нещодавні втрати, наприклад, смерть батьків;
• наявність у сімейному анамнезі фактів самогубства, психічних проблем або зловживання
психоактивними речовинами;
• насилля в сім’ї.
Спосіб життя і діяльності:
• акцентуації характеру;
• активне вживання алкоголю і наркотиків;
• спроби самогубства у минулому;
• здійснення кримінального правопорушення, ув’язнення;
• легкий доступ до вогнепальної зброї, пігулок тощо.

Стосунки з людьми:

• ізоляція від соціального оточення, відсутність підтримки;

• булінг (цькування) у школі;

• розрив з коханою людиною, який відчувається як глибока втрата;

• труднощі адаптації до діяльності тощо.

Фізичні або медичні проблеми, наприклад, зміни, пов’язані зі статевим дозріванням, хронічні

захворювання.

Захисні фактори, що підвищують стійкість

до розвитку суїцидальної поведінки

Розрізняють внутрішні та зовнішні захисні фактори, які пом’якшують сприйняття підлітком по-

дій або ситуацій, провокуючих суїцидальні думки або поведінку.

До внутрішніх захисних факторів належать:

• уміння справлятися зі стресом;

• уміння вирішувати конфліктні ситуації;

• терпимість до фрустрації та готовність до подолання труднощів;

• здатність адаптуватися до невизначеності та стрімкої зміни подій;

• наявність мрій, цілей та планів на майбутнє.

Зовнішні захисні фактори представлені кількома рівнями:

• соціальний: присутність в житті підлітка дорослих, з якими налагоджений емоційний кон-

такт та яким він або вона може довіряти; коло соціальної підтримки з числа друзів та одно-

літків; наявність домашніх улюбленців;

• інституційний: поінформованість про систему підтримки та можливості отримання допо-

моги від фахівців в сфері ментального здоров’я (номери «гарячих ліній» та телефонів дові-

ри, можливість звернення до психолога та/або психотерапевта);

• культурний: загальний рівень розвитку психологічної культури суспільства; культурні та

релігійні уявлення, що перешкоджають вчиненню суїциду та підтримують віру в зміну ситу-

ації на краще.

Попередження підліткового суїциду: кроки допомоги

Щоб попередити суїцид, вчителю потрібно постійно спостерігати за підлітками та зважати

на зазначені вище фактори. У разі виявлення ризику суїциду, варто дотримуватися базових
правил реагування.
• Надати емоційну підтримку: вислухати підлітка, не намагаючись його заспокоїти та не
знецінюючи його хвилювань фразами на кшталт «Перестань думати про дурниці», «Все буде добре», «Все налагодиться».
• Валідувати страждання: визнати та прийняти думки, емоції та переживання підлітка, уни-
кати засудження, показати, що дитина має право на почуття, навіть якщо дорослому їх
складно зрозуміти і прийняти. Не варто в обговореннях замовчувати тему суїциду. Разом з
тим необхідно намагатися не показувати власного збентеження та страху.
• Сприяти стабілізації емоційного стану: запропонувати підлітку прості техніки екстреного
емоційного відновлення, дати йому можливість висловити думки та почуття, при цьому важ-
ливо звертати увагу на комунікативні маркери того, як підліток говорить про свою можливу
смерть, наприклад:

«Я помру і все скінчиться» — вказує на більш високий ризик смерті від самогубства;

«Мені здається, що я опинюся в лікарні» — на помірний ризик самогубства;

«Я не хочу вмирати, я хочу, щоб мої страждання закінчилися» — менший ризик смерті від

самогубства.

• Активувати захисні фактори: важливо допомогти підлітку знайти якомога більше ресурсів

стійкості, щоб подолати суїцидальні думки та зменшити ризик вчинення самогубства. Для

цього можна застосовувати питання на кшталт:

• Що дозволяє тобі почуватися в безпеці?

• Що могло би допомогти тобі почуватися краще?

• Поряд з ким ти почуваєшся спокійніше та впевненіше?

• Хто з людей у твоєму оточенні може підняти тобі настрій або покращити твій емоцій-

ний стан?

• Які заняття допомагають тобі стабілізувати емоційний стан, покращують настрій?

• Яка підтримка могла би стати найбільш корисною для тебе прямо зараз?

• Скласти антикризовий план та організувати коло підтримки: необхідно разом із підлітком

проговорити можливі дії у випадку повернення суїцидальних думок, скласти перелік тих

людей, до кого можна звернутися за допомогою, надати перевірені телефони довіри або

лінії психологічної допомоги, домовитися про те, кого ще можна залучити у кризовій ситу-

ації.

• Контролювати ситуацію: спостерігати та відслідковувати динаміку поведінки та емоційно-

го стану підлітка. Якщо ризик суїциду оцінюється як помірний, високий або екстремальний,

слід негайно залучити до вирішення ситуації батьків/опікунів або представників близького

оточення, яким довіряє підліток, а також фахівців з ментального здоров’я.