ПЕРША ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА

 Перша психологічна допомога (далі - ППД) визначає гуманні, підтримуючі заходи реагування на страждання особи, яка може потребувати підтримки. ППД включає такі елементи:

• ненав’язливе надання практичної допомоги та підтримки;
• оцінювання потреб і проблем;
• надання допомоги в задоволенні базових потреб (наприклад: їжа, вода, інформація);
• слухання людей, не примушуючи їх говорити;
• розрада та заспокоєння людей;
• надання допомоги в отриманні інформації, встановленні зв’язку із службами та структурами соціальної підтримки;
• захист людини від подальшої шкоди.
  
  Завдання ППД: 
• формувати відчуття безпеки, зв’язку з іншими людьми, спокою і надії;
• сприяти доступу до соціальної, фізичної та емоційної підтримки; 
• зміцнювати віру в можливість допомогти собі та оточуючим.
  Під час надання ППД необхідно: 
• знайти для розмови тихе місце, де ніщо не відволікатиме; 
• поважати конфіденційність і не розголошувати повідомлені особисті відомості; 
• бути поруч із людиною, але дотримуватися необхідної дистанції з урахуванням її віку, статі та культури (якщо потрібно обняти, то обов’язково спитати дозволу); 
• показувати зацікавленість, наприклад, киваючи головою чи вимовляючи короткі підтверджувальні репліки; 
• бути терплячим і спокійним; надавати фактичну інформацію, чесно говорити про свої знання: «Я не знаю, але спробую для вас дізнатися»; 
• надавати інформацію зрозумілою мовою, простими словами; 
• висловлювати співпереживання людям, які говорять вам про свої почуття, перенесену втрату чи важливі події (втрата будинку, смерть близької людини тощо); 
• надати людині можливість помовчати.
  Під час надання ППД заборонено: 
• змушувати людину розповідати про те, що з нею відбулося; 
• перебивати і квапити співрозмовника (наприклад, дивитися на годинник, говорити занадто швидко);
• до людини, якщо немає впевненості про те, чи прийнято це в її культурному середовищі;
• давати оцінку тому, що людина зробила чи не зробила, або її емоціям; 
• вигадувати того, чого не знаєте; 
• використовувати специфічні терміни; давати обіцянки; 
• переказувати співрозмовнику оповідання, почуті від інших; 
• розповідати про свої власні труднощі; думати і діяти так, немов зобов’язані вирішити за іншого всі його проблеми; 
• людину віри у власні сили і здатність самій подбати про себе; 
• описувати людей, використовуючи негативні епітети (наприклад, називати їх «божевільними»).
  Основи психологічної комунікації:
• пам’ятати і розуміти, що в цьому стані людина є дуже схильною до навіювання та впливу, тому будь-яке слово може спричинити реакцію як миттєву, так і відстрочену;
• використовувати принцип «приєднання і ведення»: якщо людина сидить, фахівець також сідає; якщо потерпілий рухається – активна психомоторна реакція, то фахівець, «приєднуючись», також починає рухатись, поступово сповільнюючи темп;
•   «активною силою», яка повертає людину до ситуації «тут і зараз»; використовувати фрази-інтервенції чітко, коротко, впевнено. Нести посил: «Я з Вами, Ви не один. Я можу Вам допомогти»; 
• обов’язково представитися: «Я (ім’я)»; 
• сфокусувати потерпілого перш за все на фізичних відчуттях, наприклад: взяти за руку та попросити потиснути вашу руку (спитавши дозволу). Цим фахівець сприяє поверненню до людини відчуття контролю й активізує здатність відчувати своє тіло; 
• використовувати техніку «Три так» для встановлення ефективного контакту: поставити послідовно три прості запитання, на які людина з великою ймовірністю відповідатиме «так»;
• поставити питання, що передбачає вибір, або попросити про щось, що людина здатна виконати, наприклад: налити в стакан води для себе, спитати, що вона хоче випити (чай чи каву), розповісти, куди вона піде, як тільки відчує себе краще;
• уникати конфронтації, підтримувати будь-які позитивні зміни в поведінці потерпілої людини, заохочуючи словами і жестами; зосередитися на досвіді потерпілої людини в подоланні стресових ситуацій, закінчуючи первинну інтервенцію. Звернутися до того, як у минулому вона долала стреси, що саме допомогло їй справлятися; 
• надати інформацію про можливі стани після травматичної події, контакти фахівців, до яких людина може звернутися в разі потреби.