Вимушені переселенці: як не зламатися перед обставинами

5 маркерів безпеки під час війни

Чому ми не вдома

Розлука з татом під час війни: як допомогти дитині?

Тисячі українських дітей переживають розлуку з татусями. Хтось виїхав за кордон разом із мамою, поки тато волонтерить або продовжує працювати в Україні, а чийсь батько — у теробороні чи на фронті. Аналізуючи роботи дитячого психолога Лади Ендресен далі розповідаємо вам про феномен розлуки з татом і пропонує прості й дієві інструменти для підтримання емоційного зв’язку на відстані протягом тривалого часу.

Як переживають розлуку з татом дошкільнята та молодші школярі і як їм допомогти?

У молодших школярів активно формується префронтальна кора, яка з-поміж іншого відповідає за причинно-наслідкові зв’язки. Інформація про довколишній світ є опорою дітей 6/7–11 років. Тому пояснюючи, де зараз тато, називайте речі своїми іменами: територіальна оборона, ЗСУ.

Якщо дитина поділилася з вами своїми почуттями і каже: «Я сумую за татом», «Коли він повернеться?», важливо назвати її емоцію і дати дитині право на неї, «легалізувати» її. Оскільки діти, особливо дошкільнята, можуть відчувати сум за кимось і не розуміти, що саме з ними відбувається. А тоді пропонуємо трансформувати, «переплавити» почуття в дію. Як це виглядає?

На рівні очей ми можемо відповідати наступним чином: «Я бачу, що ти сумуєш за татом. Я теж за ним так скучила! Зараз він разом з іншими татами захищає нашу країну. Він тебе дуже любить і робить все можливе, щоб ми знову були разом. А давай для нього зліпимо/намалюємо щось». Або: «Схоже, ти справді сумуєш за татом. Це нормально. Дорослі теж сумують одне за одним. Якщо ми за кимось сумуємо, це означає, що ця людина для нас дуже важлива. А давай йому зателефонуємо!».

Як підтримати дитину в розлуці з татом: що можемо зробити?

Підтримуємо телефонний або відеозв’язок тата з дитиною тет-а-тет. Можемо щовечора? Чудово. Один раз на тиждень? Теж. Тут головне якість, а не кількість. Тато може читати казки та історії, тексти яких ви заздалегідь надсилаєте йому на телефон. Або надсилати вам з дитиною відео, як він п’є чай чи йде вулицею. Це дозволяє дитині фокусуватися на тому, що тато робить зараз, а не на тому, що він зараз не поряд. Татусі дошкільнят повинні бути терплячими, бо це може бути такий собі хаотичний тур по кімнаті з фрагментарним описом іграшок або холодильника:)

Можемо пропонувати дитині зробити поробку для тата: малюнок або ліплення того, що ви будете робити, коли тато повернеться. Лоскотатися? Їсти морозиво? Показувати, як далеко навчилися стрибати або як добре запам’ятали таблицю множення?

Якщо є можливість, разом із дитиною розглядаємо фотографії або відео, на яких зображена ваша сім’я або вона з татом. Згадуємо смішне та приємне. «А пам’ятаєш, як наш тато смішно чхає?», «Коли ти ще жив у мене в животику, тато постійно приносив мені апельсиновий сік, який мені так хотілося!».

Тато може попросити дитину робити щось замість нього, поки він не повернеться: допомагати мамі нести щось не дуже важке з продуктів, слідкувати, щоб світло в порожніх кімнатах було вимкнене, перевіряти перед сном, чи зачинені вхідні двері. Дитина відчуває себе особливо значущою і більш спокійною, коли їй довіряють доросле завдання.

Можемо запропонувати дитині разом приготувати улюблену татову страву і надіслати йому фотографію. 

Як допомогти підліткам переживати розлуку з татом?

Підлітки чутливі до нашого внутрішнього стану і цінують відвертість. Тому нам варто ділитися своїми почуттями, розповідати, як справляємося самі, коли сумуємо за чоловіком. Якщо підліток мовчить, ми можемо поцікавитись, чи він скучив за татом. Якщо підліток готовий говорити, ми спокійно вислуховуємо (більше слухаємо, ніж говоримо!), не відволікаючись на сторонні справи. Як і з дошкільнятами, даємо право на будь-які почуття суму, злості, образи. Не варто лякатися, почувши нецензурну лексику. Для підлітків це вікова норма. Згодом підліток почне відчувати, де лаятися доречно, а де — ні.

Ми можемо говорити про те, що всьому є початок і кінець. Так, ми не можемо прогнозувати майбутнє, але татові точно спокійніше, коли він знає, що ми в безпеці. І в критичній ситуації йому легше відповідати лише за себе, а не за всіх членів сім’ї.

Однак якщо підліток не готовий до розмови, не потрібно на нього тиснути. У нього можуть бути свої причини не бути готовим до діалогу в цей момент: гормональні стрибки, непорозуміння з друзями. Йому достатньо знати, що наші двері відчинені, що ми відкриті для нього, і він може звернутися до нас, коли буде готовий.

Окрім, за можливості, регулярних розмов, тато може читати підлітку оповідання телефоном/по відеозв’яку. Попри те, що ми зазвичай читаємо молодшим дітям, деяким підліткам це подобається і посилює зв’язок із батьком. Можемо написати листа на кшталт «10 причин, чому я пишаюся татом/10 причин, чому я вдячна татові/10 речей, які ми з татом зробимо після перемоги» і надіслати татові, якщо є така можливість. Тато з підлітком можуть домовлятися дивитися один і той самий фільм, а потім обговорювати його.

У цьому віці особливо важливо, щоб підліток відчував свою значущість для інших. Це підвищує його віру у свої сили та впевненість у собі. Разом із татом вони можуть порадитися, як краще допомогти наблизити перемогу: допомогти одноліткам, волонтерити, направляти допомогу ЗСУ, взяти до себе і піклуватися про тварину, яка залишилася без домівки. До якого б рішення ми не прийшли на такій сімейній раді онлайн, дуже важливо наголошувати підлітку на його безпеці.

Якщо в класі з'явився учень/учениця-ВПО

Актуальною проблемою закладів освіти на сьогодні є робота із учнями-ВПО (внутрішньо переміщеними особами). Важлива роль в процесі успішної інтеграції дитини належить класному керівнику. І хоча більшість учнів є тимчасовими, робота з ними має бути повноцінною.

У 2014 році можна було спостерігати негативне ставлення до учнів із Донбасу. Деякі діти не хотіли сідати з ними за одну парту, називали зрадниками, давали інші образливі прізвиська. Чи може ситуація повторитися зараз? Так. Тим паче, якщо зважати на інформаційний фон та почитати, що пишуть у соцмережах деякі блогери, що говорять навіть керманичи деяких міст. Тож варто перестрахуватися та одразу скласти у дітей правильне враження.

1. Акцентуйте увагу на тому, що діти та їхні сім’ї покинули домівку вимушено, через варварські обстріли житлових кварталів.

2. Їхні міста хоробро борються із загарбником. Можна розповісти про те, як армія та тероборона відбивають атаки рф. Однокласники новоприбулої дитини мають зрозуміти, що всі ми на одній стороні та маємо допомагати одне одному.

3. Зверніть увагу школярів на те, що стримування ворога постраждалими містами дозволяє нам знаходитись у відносній безпеці. Учні повинні відчувати вдячність до мешканців населених пунктів, що борються з окупантом. Також можна згадати, що закордонні ЗМІ та сам Папа Римський захоплюються витримкою Маріуполя, Харкова та Києва.

4. Поясніть дітям, що в ідеалі цивільні особи мають покидати небезпечні міста, аби не заважати військовим і не давати ворогу можливість для шантажу. Тобто евакуація – не втеча, а раціональний вчинок, що зменшує навантаження на логістику атакованих міст.

5. Зауважте, що наразі невідомо, скільки навчатиметься у вашому класі новачок. Це можуть бути як тижні, так і місяці. Все залежить від розвитку військових дій.

6. У деяких випадках можна зауважити, що західні країни надають допомогу Україні та сплачують за перебування в містах переселенців.  

Зауважити: якщо учень спілкується російською, а іншим учням/батькам, це не дуже подобається, то дискусію з цього приводу варто відкласти на певний час. На період війни країні необхідна максимальна єдність. Міжособистісні чвари та поява «внутрішнього» фронту лише послаблять загальну здатність країни до боротьби. Якщо діти матимуть запитання щодо російськомовності новачка, можна зауважити, що:

• Зараз Україну захищає чимало російськомовних бійців ЗСУ і учасників тероборони.
• Україна пережила потужну русифікацію, що десятиліттями давала преференції російській мові. Аби змінити це, знадобиться час та активна державна політика.
  
• Теза про те, що «руській мір» поширюється всюди, де є російськомовні –пропагандистський міф. Використання російської мови не робить регіон чужим, хоча і створює певну вразливість. Англія не стане частиною США через використання спільної мови, а російськомовні мешканці Сакартвело (Грузія), Казахстану чи Білорусі не стають від того росіянами.
• Мова є рутинною частиною нашого побуту. Аби змінити її, як і будь-яку звичку, необхідні додаткові зусилля, а знайти сили в умовах війни складно.
  

Не акцентуйте вразливість

Втратити домівку, приїхати в чуже місто, жити в тимчасовому житлі – навряд це комусь сподобається. Тому не варто підкреслювати ці події, надміру акцентуватися на стражданнях чи вразливому становищі дитини.

Звісно, учні мають знати про особливе становище однолітка, але ставитися до цього необхідно тактовно, без надмірних запитань чи дбайливості. Остання може нормально сприйматись одними дітьми, але дуже дратувати чи навіть засмучувати інших.

Цю тему можна також обговорити з батьками і дитиною, можна навіть провести репетицію знайомства. Вона допоможе прибрати всі небажані деталі як із самопрезентації дитини, так і з презентації вчителя.

Зауважити: розкажіть учню про школу, про всі шкільні/класні традиції. Також можна закріпити за учнем одного або двох дітей-помічників, завданням яких буде пояснювати незрозумілі речі чи навіть провести екскурсію містом (можливо, віртуальну, якщо в місті надто часто лунають сирени).

Розповідь про себе

Якщо дитина не проти, можна провести коротку самопрезентацію (якщо ні, то це може зробити вчитель, але в заздалегідь узгодженій формі). Для неї дитина може підготувати розповідь про себе: ім’я, звідки приїхав, цікаві факти про рідний регіон, його пам’ятки. За бажанням можна додати розповідь про те, як родина дізналася про війну, чому вирішила переїхати, з якими труднощами зіштовхнулася на цьому шляху. Після завершення доповіді можна дозволити учням поставити запитання новачку.

Імовірно, діти все одно розпитуватимуть про такі речі, тому розповівши про них «офіційно», ви пом’якшите перші запитання та зможете контролювати реакцію на них. Ще один позитивний момент презентації – вона допоможе решті учнів усвідомити наслідки війни та її можливий вплив на них чи близьких.

Зауважити: якщо дитина проявляє ознаки хвилювання або фізичну симптоматику, в перші дні можна відвідувати не всі уроки. За тиждень, коли пройде перший етап адаптації, навантаження можна збільшити. Також спочатку варто звертати увагу на успіхи в навчанні, а вимоги відкласти на потім. Це допоможе учню закріпити свої позиції у класі та краще вписатися в колектив.

Поява нового учня потребує від учителя здатності передбачити низку проблем. Правильне знайомство із класом дає можливість попередити деякі з них та задати правильний тон у спілкуванні з дитиною. Тож не нехтуйте дрібницями. Можливо, вам не знадобляться всі наші поради, але краще мати їх на увазі, аби підготуватися до будь-якої ситуації.